Лесь Подерв'янський

 
 

Лесь Подерв'янський

1999



Лесь Подерв'янський.

Король Літр
Трагедія


Дійові особи
Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкаголік.
Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з
червоними очима і скаженою пиздою.
Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та
закомплексовані лізбіянки.
Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна
людина, член суспільства, депутат палати лордів.
Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і
друг природи, згодом статечна людина, член суспільства,
професор Кємбріджського універсітєту.
Кєнт, хуліганствующій підліток.
Мєнт, лягавий падло.
Йорік, патворний нєдоносок, начітавшійся Заратустри.
На початку п'єси - блазень, згодом - статечна людина,
вождь англійського народу.
Привід, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу
"Тімур і його команда".

Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.


Дiя перша.

Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і
собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король
Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вишезгадане.
У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і
саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені т
уди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.

Король Літр.
Ітак, замовкли струни сладкозвучні,
З пизди стирчать всі грифи балалайок,
А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…
Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив
І пер, згинаючись, до себе у комору,
А потім, запираючись в сортирі,
І там, згасаючи від смутку та зневіри,
Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри,
Рахував і плакав, пердів беззахисно,
В тупему скаженінні зубами скреготав,
І дикий сморід, цей дух гівна
На вільних білих крилах
Вповзав мені у серце, як гадюка,
І люто в душу срав.
Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною,
Шо хуя вже не тільки, шо встромить,
А й навіть вийнуть стало неможливо.
Бо я, статечний дід і патріарх,
засновник роду, міста і країни -
Герой національний!
Як відомо, герої не їбуться і не сруть!
Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив!
О, як мені це все настоїбенило! Піздєц!
Їбав я всі ці гімни і кантати,
Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,
Коли замість того, щоб когось вжарить
Повинен довго й нудно ти пиздіти
І слухати пиздьож такий же самий.
Я все роздав: всім жебракам, ханигам,
Всім підарасам, йобнутим шакалам:
Нехай вони внесуть корисний внесок
В суспільне будівництво!
Хай їбошать, а я це все їбу!

З цими словами Король Літр голосно пердить.Входить Корделія -
хвороблива квітка із скаженою пиздою.

Король Літр.
Як ти живеш, моя вонюча квітка?

Корделія.
Дивись, татуню, я знайшла гандона.
Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.
З його сріблястих пелюстків, як перли
Стікають сльози росяні яскраві…

Літр.
Не перли то, то малахв'я вонюча!
Це концентрація тих виблядків поганих,
Шо повзають, як блядські мандавошки
По аглицькій землі!

Корделія.
Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний!
Їбись конем всі хахалі противні!
Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!
Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…

Король Літр (хтиво пестить її).
Я теж, дочурка, більше полюбляю тебе їбать,
Ниж тих блядєй заразних твоїх сестер,
Немолодих і глупих, до того ж і негарних лізбіянок!
Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбіянки.

Гонерілья.
І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучшє!

Король Літр.
Тебе зачав я в пьяному угарі:
Кричав кажан і бився вітер в стелю,
Матуся плакала і реготав пугач.
Тож не пизди!

Рейгана.
Ну, а мене?

Літр.
Тебе так само: на стайні
Раком серед кіньських храпів.
Копита страшно били по підлозі
І комашня летіла на вогонь,
І сумно-сумно каркала ворона…

Корделія.
Ну, а мене?

Літр.
Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,
Його я драв пізніше.
О, молодість! О, юність парубоцька!
Сідайте же скоріш, мої дівчата,
І поможіть мені відкоркувати пляшки!
Бо завтра на світанку я повинен
Зайняти чергу в пункті стеклотари.
Інакше, замість каші гарбузовой
Сосати хуй ми будемо напевно!

Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і
енергійно сортирують склотару. На них з усіх боків повзе
англійський туман смог.


Дiя друга.

Кулуари англійського парламенту. Входить Едгар, цинічний
гвалтівник собак та кіз, а нині - член палати лордів.

Едгар.
У вухах ще звінить від ахінєї,
Яка я майже три години слухав.
Як на базарі сери розпизділись!
Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда,
А потім захуярив каламарем по пиці.
Сер Норфольк відпиздив сера Джона.
Ця хуйня зоветься демократієй!
Віднині ми разом всі вирішуєм питання,
Бо старий поц, скажений Літр, пьяниця,
Надумав замінити діктатуру на демократію.
А сам полишив владу
І роздав все майно ханигам різним.
Їх серами зробивши, тягар тяжкий
з своїх плечей на їхні положив.
Тепер сидить він в подраних кальсонах,
Збира пляшки порожні і гандони,
Киря шмурдяк, денатурат вонючій
І все, шо десь ворушиться - їбе.
Колись і я так жив: їбав бездумно я кіз і ховрахів
І, розважаясь, блядям у жопи йоршика встромляв.
Я просто неба жив, як соловейко,
І політуру пив, і самогон,
Тепер возвисився…
Вчорашні уркагани, ханиги, волоцюги, підараси
Сидять в палаті серів і балдєють:
Свобода, блядь!
Свобода, блядь!
Свобода!

Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині -
професор Кємбріджського універсітєту.

Едгар.
Здоров, співець народної освіти!
Які діла на ниві благородной?

Едмунд.
На ниві, вдобреній добрячим екскрементом
Проізрастає квіточка блакитна -
Улюблена забавка гомосеків.
І скотоложество застєнчіво цвіте.

Едгар.
Цікаво знать прийоми ізощрьонні,
Які іспользує студєнство прогресивне,
Шоб возродіть статтєве кватроченто?

Едмунд.
Цікаві опити проводять студіози:
Їбуть кнура, як ворога народу, у сраку
Цілим факультетом філософським.
Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє
В златих чертогах мудрості безсмертной.
Тим часом, верткий хуй в свинячій жопі
Ширя своєй вонючою дорогой.
І, хто зна, чий же шлях веде до правди?

Едгар (побожно).
Великий Сак-Ямуній, благородний гігант
Камінний, долбойобовидний, про дао
Слово нам спиздів священне.
Я пам'ятаю вчителя-китайця, старого імпотента.
Він куана нам загадав:
Де правда? - запитав він.
І пиздив учнів дрином по золупам,
Шоб думали хутчіше, і реготався
І слиною харкався, як скажений.
Тоді один із нас сказав: в народі!
Учитель наказав йому лягати,
І широко відкрити пащу.
Потім, ставши у позу рітуальну,
Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.
Священні бризги капнули на струни рудого семісейна.
(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,
А струни - з їхніх тельбухів).
Учитель удруге грізно нас запитує…
У серці! - хтось здуру пиздонув.
Тоді, хутчіш ніж кролик вздрочить,
Наш дідусь сивенький прийомами кунхву
Виймає серце у поца із грудей
І, показавши, шо правди там немає,
Засміявся щасливим сміхом доброї дитини
І пожбурив у форточку добичу.

Едмунд.
А шо таке кунхву?

Едгар.
Борьба садистів. Тож, втретє
Наш учитель викликає: Де правда,
Йобані кретини, імбецили, олігофрени
І мікроцефали, їбать у жопу вас каленим хуєм!
Тут наче шось мене вперед штовхнуло:
У жопі! - заволав я відчайдушно.
Дивлюсь - дідусь всміхнувся лагідненько:
Не можете, шакали, без підказки!
Не згледівся, як дідуганів фалос
Вже танцював мазурку старовинну
В моєму анусі…

Едмунд.
Коли це сталось?

Едгар.
Був я в китайському полоні. Альбіон туманний
Колись з Китайом воював завзято.
В полоні опинившись, став я дзени штудіювать старанно:
Сак-Ямуній! Мудило скам'яніле,
Поможи нам дать ладу Англії, туманній батьківщіні!

Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з
диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий.
Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній
руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорік дрочить.
Всім страшно.


Дiя третя.

Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і
пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з
тарою.

Літр.
Спасібо, любий Кєнте, друже добрий!
Не надірвав ти часом собі пупа?

Кєнт.
Нє. Дякую, припиздєний дідуню.
Все харашо.

Літр.
Дивись, мій сину любий:
Сто алкоголіков стоять єдиним фронтом.
В очах - звитяжні кольори червоні
Блищать, як блискавиці.
Руки сильні танцюють, як китайські баядери
В бардаках Шанхая.

Кєнт.
Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.
І їх падруг, кремезних і негордих. -
Вони, слухняно, з дотепом кмітливим
В момент ісполнять всі бажання ваші.

Літр.
А! Хай в пизду йдуть! Ще не хватало
Мені лічить під старість мандавошкі!
У мене доньки є для тих ексцесів.
Ще - старий цап, товариш бородатий.
Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків,
Дивимся на місяць, співаємо пісень,
І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось.

На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у
Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під
пахвою - книга "Тімур і його команда". Одяг на ньому -
традіційний одяг привида: біле простирадло в крові.

Привід (зловісно регоче).
Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година,
Коли нарід тупим сосновим колом
Їбать вас буде в жопи буржуазні!

Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно).
Оце і є свобода довгожданна?
Припиздєна богиня мармурова,
З відбитими руками, безголова крилата блядь,
Летюча гордість наша!?

Літр
Ні, юний друже, то звичайне падло,
Яке наділо грязне простирадло.
На йому целку хтось їбав, а може - зарізали когось?
А потім - дельтаплана
Із його змайстрував народний вмілець.

Привід (продовжує кружлять над майданом).
Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних!
Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,
Хоч рябчіків хуярьте!

Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, пиздить їх
книгою "Тімур і його команда" по голові. Всі тримтять. Входить
Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться
без черги.

Йорік.
Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!
Пока ти сука в тилу баб портів, я в танкє горєл!
Я - льотчік!

Привид.
Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!

Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно
завиває так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс.

Йорік.
Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!?

Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид
загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де
вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи
плашками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його
геройськи вимазане сажою, руки міцно тримають Заратустру і
авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне
"Ура!". Йоріка хапають і підкидають в гору. В навступившому
апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра інаціонального героя.
Сидячі на плечах у вдячного народа він переможно дрочить.
Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на
сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара.

Літр (сумно).
Усі перевороти, юний друже,
Одне начало мають і кінець:
Спочатку розбивається склотара,
А потім підкрадається пиздець...


Дiя четверта.

Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на Київський торт.
На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі:
Мєндєлєєва, Ламаносова, Мічуріна, Суворова і Макаренко.
Два сери роблять у тронному залу влажну уборку: один підмітає,
другий бризга із пляшечкі, шоб не було пилюкі.

Перший сер.
Ви чули новину, мілорд?

Другий.
А як же! Сьогодні - коронація!
Нетлінну божественну фуражку
Святого завойовника Вільгєльма
Натягнуть на поважного урода,
Шо врятував британськє можновладдя.

Чути фанфари. Входять сери. За ними вверху на менті в'їзжає
Йорік. На ньому красівий білий кітєль, сині галіфе і хромові
чоботи. Вони по-дємбєльські спущені вниз гармошкою. На галіфе
розстібнута шірінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно
плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки.

Йорік.
Нє віжу на галавє фуражку!
Шо не ясно, блядь!?!

Сери (хором).
Уже несем, несем!
Святися, царю, твойо чело лілейноє!
Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство!

Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку
Вільгєльма-завойовника. Звучіть англійській гімн, всі стають
по стійці "Смирно".

Йорік.
Хе! Сери йобані! Болтаються в строю,
Як клізми в жопі! Служби ще ні хуя не пойняли!
Нема ніякого порядка в блядських інтелєктуалів!
Їм тільки би пиздіти та читати, та жерти вустриці.
Собак та кіз їбати, дивитися на місяць очманіло,
Сидіти в дзені! Віршики писати, про те, як плохо жить
І як, колись він виїбав когось, а зараз плаче!
Усе завішано портретами мудил!
(тика пальцем в портрети)
Це шо за підараси, вас питаю?!?

Едмунд.
Мілорд! Це гуманісти.

Йорік.
Всіх - к хуям! Повісити оту картину гарну,
Де гуманісти втрьох сидять на конях,
Красиві й сильні лорди бородаті,
І пильно стежать за пархатими жидами!

Йорік (пиздить портрети шваброю, котру взяв у
лорда-прибиральника).
Отак по наглим пикам треба пиздить!
Це суче сім'я Альбіон туманний
Ганьбою вкрило аж по самі яйця!
(помічає портрєт Короля Літра)
А це шо за гандон?!

Перший сер.
То - Літр Четвертий, шо заснував парламент двопалатний,
Дав конституцію англійському народу
І наспір виїбав скаженого собаку.
Такого страшного, шо люті каскадери,
На нього дивлячись, наклали повні штані!
Обичай національний наш англійській,
Шоб на парі хуйню робити всяку
Він повернув собі на користь мудро
І виїграв таким чином королевство об'єднане британське!

Йорік.
Я віднині наказую декретом справедливим:
Заборонити все статтеве блядство!
Всім казайобам, підарасам, лізбіянкам,
А такжє фєтішістам і нєкрофілам,
І з ними - всім, хто любить блядувати,
Засунуть в жопу лома з нєржавєйкі!
Цей мій декрет - краєугольна цегла
Політики унутрішній.
Дрочити три рази на день - долг патріотичний
Перед вітчизною всіх чесних громадян!
Цнотливо мастурбацієй займаясь,
Почистимо ми наш народ їбучий
Від скверни блядства смрадного! Ура!

Всі сери кричать "Ура" і сінхронно, по-воєнному, дрочать.
В наступившему апофеозі масової мастурбації чути самотнії
звуки баяна. До тронного залу входять Літр і Кєнт з мішками,
пляшками шмурдяку і баяном. Кєнт сумно грає
"Падмасковниє вєчєра".

Літр.
Іграй, мій Кєнте, ці мотиви предків!
Шо у бурмі з суворою природой
Викраювали час для ораторій
І плакали в своїх вонючих норах
Від естетичного екстаза.
Дінозаври, жорстокі павіани, крокодили,
Послухавши ті лагідні балади,
Робилися, як ніжні гімназістки.
І замість м'яса - білі хризантеми,
Жували, обливаючись сльозами…

Йорік.
Чого, ти, ходиш тут, розпусний старець,
І заважаєш нам робить свящєннодєйство?!?
Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо
Твою мохнату шкіру зашкарублу
І будемо вмакати м'ясом свіжим в вапно безжалісне!

Літр.
Колись, у сраку я п'яний,
Я виїбав стару дебільну хуну,
Мандрівницю безумну. Я сіфона
Від неї підхопив і лікувався
У Баден-Бадені на водах мінєральних.
Її синка віддав в дебільну школу
К дєгєнєратам на харчі казенні,
І в циркове училище по блату пристроїв,
Шоб на блазня він учився.
І той потворний мій сперматозоїд
Розрісшийся в горбатого урода,
Зробив-такі, кар'єру нехуйову!
Діти-діти! Ці квіти лісові благоуханні,
Шо щастя нам дають!..
Я їх їбати завжди любив! Бо приносити
Радість цій формі безкорисній -
Це крєдо моє творчє.
Любий сину! Іду сюда, урод талановитий!
Я темпераментно їбати тебе буду,
Шоб ріс ти здоровенький і неглупий!

Літр біжить до Йоріка з явним наміром його виїбати. Наляканий
Йорік кида в Літра тронними подушками. Цю веселу буфонаду
обриває грізний окрік Гонерільї, шо щойно прийшла разом з
сестрами.

Гонерілья.
От бач, як розважається, проклятий!
А ми чекати маємо на кашу,
Голубки три голодні сизокрилі!
Ти, йобнутий папаша! Скіки
Ждати тебе ми будем, поки ти
Склопосуд здавати будеш?

Літр.
Любі мої дітки! Ви почекайте трохи поки брата
Я вашого їбати буду сумно,
Пригадуючі юність романтичну!

(Говорячі се, Літр здирає з Йоріка галіфє.)

Йорік (несамовито верещить).
Рятуйте, сери добрі! Підараса
Із мене хоче Літр зробить їбучий!

Мєнт набрасується на Літра ззаду і прийомом самбо закручує йому
руку за спиною. Заарештованого у такий спосіб Літра осмілілі
сери пиздять шваброю.

Йорік.
Ага-а! Спіймався, хтивий павіане!
Ми кару лютую придумаєм тобі
За всі твої паскудства!
Блядовитих дівчат твоїх розріжем на шматочкі
І будем годувать, шоб ти сказився,
Тими частинами їх курв'ячого тіла!

Гонерілья (налякано).
Нема нічого спільного між нами.
Я бачу в перший раз цього маньяка.

Рейгана.
Я теж його не знаю, мій королю!
Але Корделія частенько з ним їблася!

Корделія.
Їблася, так і шо? Їбеться гніда,
Їбеться вош і бабка Степаніда!
Я помилялася в світогляді своєму.
На мене вплинула розпуста буржуазна.
Але тепер, осяяная сяйвом ідейного прозріння,
Я дрочити буду сумлінно Англії на користь.
Я на пизду краплину валєр'янкі кокетливо налью,
А потім кицю пущу лизать полєзноє лєкарство.

Рейгана і Гонеріл'я.
І ми! І ми!

Йорік.
Хвала жіноцтву!

Всі сери кричать "Ура!", радіють і на радощах плачуть. Ніким не
помічений до тронного залу тихо крадеться Привид.
Книгу "Тімур і його команда" він держить в зубах, а руками тягне
за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра
і з усією силою пиздить його книгою "Тімур і його команда" по
голові. Від несподіваного удару всі охуєвають.

Привид.
Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий,
Трясу мудями в пеклі потойбічнім!?!
А ви - горілочку п'єте і баклажаном солодким снідаєте.
Дурні пацаваті! Я вічно буду жить,
Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив!
Це вам усім піздєц настане скоро!
Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням!
Я цапа вашого пиздячив по дорозі,
Я мордував і в ніс його, і в рота!
Тортури охуєннії придумав для вас.
Я на йому тренувавсь!

Цю неприємну похвальбу раптово нарушає цап. Дико мекнувши, він
пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий.

Літр.
Оце, герой, товариш бородатий!
Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра!

Йорік.
Замовкни, пиздоболе, це - провокація!
Твій цап - шпигун німецький!
Він показав дорогу супостату до штабу нашого.
Йому й тобі - піздєц!

Корделія.
Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю!
У мене є гандон із Сінгапура,
Чи, може, із Ганконга, еластичний!
У нього і бугай залізти зможе.
Ми зверху їх зав'яжемо, а самі -
Дивитись будем на тортури страшні
Через резину світлу і прозору!

Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних
розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом
зав'язують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і
мекає, потім застигає на місці. Тихо звучить мєлодія
"Падмасковниє вєчєра".

Йорік.
Накрилася пиздою та епоха,
Шо взад тягнула нас.

Рейгана.
Я присягаюся віддать життя своє на користь людству!
Я буду грамоті учить, а не паскудству!

Гонерілья.
Я в авіацію піду. І буду пиздить
На дельтаплані бистрому шпіонів!

Входять два жлоби. Вони несуть картину "Три богатиря". Картина
страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина
виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизжує усіх.

Голос Привида.
Піздєц, ха-ха-ха-ха!

Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида.
Це - трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і
фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього "Тімур і
його команда", в другій - Заратустра. У ніг Привида агонізірує
гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо
принесли картину. Привид історично регоче і кидає в глядачів
тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно
закривається.


Завіса. Лесь Подерв'янський.

Нірвана

Сюрреалістичні нутрощі котєльної, в якій, однак, затишно
приваблюють погляд хазяйські полиці з кансєрвами, соліннями,
маринадами, крупами, милом, макаронами та іншими необхідними
при фінансовій кризі і громадянській війні речами. У кутку
таємниче виблискує імпортна (і, вочевидь, поцуплена) сантєхніка
з нєржавєйки, схожа на лицарський обладунок. В центрі, біля
манометрів і кранів невідомого призначення, розташований убогий
стіл з кришкою з блакитної пластмаси і дістрофічними залізними
ніжками. Далі за столом — подерті двері, на яких де по де
нашкрябані сакральні заклинання і містичні побажання, здебільше
непристойного характера, а також назви футбольних команд,
рок-груп і інші невідомі слова іншомовного походження.
Краще за все нам видно слово "Nirvana", яке по діагоналі
перетинає двері, літерою "а" упираючись в коротке, але сильне
як постріл слово "fuck".
За столом сидять: хазяїн котєльної Вєніамін, якого друзі звуть
лагідно Вєніком, і його друзі Шурон, Йонатан, Вареник і Туз, і
апетитно киряють самогонку, в той час коли в темному кутку
приємної форми пикатий тєлєвізор "Sony" показує смішне і
водночас з тим трагічне кіно. Це не Кустуріца, і не Грінуей.
Це засідання Верховної Ради.

Депутат. (у тєлєвізорі).
Поки ми з вами отут теревеним, пенсіонери не получають пенсію,
солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі
перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так що
без Росії нам, товарищі і панове, повний гаплик, що не ясно?
(Зал засідань погрозливо гуде).

Вєнік.
Ну, оце я, хлопці, прихожу в котєльну, як всігда, дістаю
півлітра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, щоб у мене все
по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна
пересидіть, наливаю собі стаканюру, і щось, знаєте, мені мішає,
ну погано, тай годі. Я сюда-туда, ну наче хтось тут є і за
спиною дивиться. Я тікі так різко повертаюсь всією рамою назад,
йо-майо, не повірите! Отака жаба сидить і на мене дивиться.
Главноє, шо інтєресно, як вона туда попала? Двері ж зачинені.
Хлопці, я сразу пойняв — це щось не те… А потім мене як вдарило!
Це Свєтка! Я її так взяв на лопату і думав у піч кинути, а
потім думаю: "Ні-і!" Йонатан, ну сам подумай, нашо воно мені?
Так двері відчинив і у двір кинув на хрін. Так Свєтку на
слідуючий день паралізувало!..
(Вареник при цих словах боягузливо хреститься).

Йонатан.
Цариця небесна, спасі і сохрані!

Шурон.
Ми якось ідемо з Бліном, коли оце біля гастроному, шо оце на
углу… Ну оце там, де Героїв космоса і Героїв труда… Взяли
портвейну, ідем собі. Блін каже: "Дивись назад, тільки
потихеньку…" Я дивлюсь — отакенний кіт чорний за нами іде!
Ми, значить, по Ворошилова і на Зою Космодем'янську. Він за
нами. Ми у двір, звідти бульваром і через Котовського на
Павліка…

Вареник.
Якого Павліка?

Шурон.
Морозова! Іде, падлюка! Я так біля стіни стою, аж спина мокра
стала, а Блін і каже:"Шурон, спакойно! Це він не по тебе, це
він по мене прийшов". Так стоїмо, а він тоже стоїть і на нас
дивиться, а чорний, як ніч, страшний! А здоровий, як вєніків
собака! Коли це Шаленчиха іде, і сразу до мене:"Шурон, а який
же ти зробився здоровий та красівий!" Ну-ну, думаю, ще тільки
цього мені не хватало! Так дулю скрутив і в кармані держу,
думаю, давай, базікай!

Йонатан.
А дулю нашо?

Вєнік.
А ти шо, не знаєш? Вона ж робить! Вже двох чоловіків поховала,
а зараз третього шукає! Ти думаєш, вона просто так біля
цвинтаря живе? Я тобі так, Йонатан, скажу. Просто так нічого не
буває.

Вареник.
Точно. Мені Туз книгу читав. Називається "Бхагаватгіта". Там
тоже так написано…

Йонатан.
Шо Гіта, шо Зіта — всі тьолки прастітутки.

Депутат (у тєлєвізорі).
А половина депутатів, шо сидять в сесійному залі, прийшли сюди
з тюрми, а ще по другій половині тюрма плаче…
(У двері з написом "Nirvana" гупають).

Йонатан (злякано).
Хто там?

Зловісна тиша, чути тільки, як вільно і плавно тече самогонка по
широкій горлянці Вєніка.

Вареник.
А шо там у тебе таке?

Вєнік (тихо, зловісним голосом).
Того ніхто не знає. Ключа загубили. Одні кажуть, що там гестапо
було, а старий Кіндрат, ну шо ото від самогонки помер, казав,
шо тіатр…

Туз.
Це отой, шо медекспертиза написала: "Тєло прожгло діван"?

Вєнік (хрипко).
Той самий.

Йонатан.
Та… Шо тіатр, шо гестапо — один хуй.

Шурон.
А ти шо, в тіатрі був?

Йонатан.
Ми з Людкою осінню в Київ їздили, нашого собаку в'язати. То
Людка приїбалась: "Пайдьом в тіатр, да пайдьом в тіатр".
То пішли…

Шурон.
І шо?

Йонатан.
Та нема на шо дивитись! Одні підараси…

Вєнік.
Та, Йонатан, не пизди!

Йонатан.
Шо, я підарасів не знаю? Одні підараси, і ще прийомчики один
одному показують, оті, як їх, джіу-джітсу! А шо воно там
робиться — хуй просциш… Я думав, там хоч актриси такі степенні
будуть, нема жодної! Самі тільки підараси. Ну я бачу таке діло,
то ломанувся в бухвет і там всю другу серію просидів. А Людці
сподобалось…

Депутат (у тєлєвізорі).
Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять
зробити хуторян…

Вєнік.
І ото, буває, вночі гупають, а потім наче собака скавчить…

Туз.
То, мабуть, гестапівська вівчарка.

Вєнік.
Я тут одного стрів з такою. Стою я в галантєрєї і дивлюсь
собі зубні щітки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер
руб тридцять сім копійок, коли оце заходе в отдєл з собакою і
каже: "Покажитє мінє етот відєомагнітофон". То я йому і кажу:
"Откуда ти такой смєлий?" А він каже: "З Ракітного". Я один
раз махнув ниткою, то він одлетів на шість метрів двадцять
п'ять сантиметрів. А він каже до собаки: "Джек, фас!" То я
йому кажу: "Давай сюда твого собаку! Я його порву!"

Йонатан.
Мені раз Шаленчиха казала…

Вєнік.
Я тобі, Йонатан, так скажу, тільки потім не кажи, шо я не
казав…

Йонатан.
Ну шо?

Вєнік.
В Шаленчихи мандавошки.

Вареник.
Вона вопщє дурна. Я їй кажу:"Ходім разом на базар носки
продавать. І тобі, і мені вигодно. Приходим, розкладаєм товар,
а вона: "Ігор, я хочу піва". Думаю, нехай. Купив їй пляшку.
Вона випила: "Ігор, я хочу водки". Я їй кажу: "Шаленчиха, мені
так не вигодно,"— а вона: "Какой ти скучний!" Це я скучний!
А вона, блядь, весела!

(У двері з написом "Nirvana" гупають).

Вєнік (з п'яним роздратуванням).
Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері).

Йонатан.
Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня
дивиться на тебе.

Туз.
А ти шо, читав?

Йонатан.
Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки
складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь, про тих,
про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки
всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я
того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше.
Я їй кажу: "Люда, ми так не договарювались".

Вєнік.
Я тобі так скажу, Йонатан, ті стєнки, книги — то все дурне діло.
Всякій рємонт надо починати з сантєхніки.

Туз.
Ти тоже, Вєнік розпиздівся, наче самий умний. Ти краще скажи,
де ти дівся, коли нас з Бліном ракітнянські пиздили?

Вєнік.
Хлопці, понімаєте, тоді так срати захотілося, прямо біда.
Ну їй бо, не брешу! Не вірите? Я можу гавно показать!

Хлопці з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю інформацію.
І саме в цю мить входить Шаленчиха. Вона здорова і гарна молодиця,
її вульгарне і неохайне вбрання пасує їй краще, ніж вишукані
італійські шмотки українським поп-зіркам. З двох висказаних вище
припущень: а) Шаленчиха "робить"; б) у Шаленчихи мандавошки, — ми
схиляємося в бік останнього. В руці у Шаленчихи клітчата торба
мандрівних "човників", під пахвою — журнал "Парад".

Шаленчиха.
Привіт, "Компана"! Я вам почитати принесла!

Йонатан.
А ти вмієш?

Шаленчиха (сідає і без зайвої церемонії наливає собі гранчака).
Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан.
(Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку і смачно
хрумкає огірком).
От дивіться, що тут написано
(розкриває журнал "Парад" і читає вголос).
"Я, конєчно, нєкотороє врємя очєнь плотно тусовала.
Но єслі хто думає, шо бить суперлєді лєгко, то ето ашибка".

Вєнік.
Но і трудного тоже нема ніхуя.

Шаленчиха.
Це тобі, Вєнік, всьо лігко в жизні дається. А в жінок жізнь
трудная. Осьо, дивись! (Читає). "Кстаті, благодаря опщенію з
тусовкой я розширіла круг своїх інтєрєсов, а ето ізбавіло
міня от снобізма в манєрє одіваться. Хотя порой, когда я
надіваю Дону Каран, мінє кажется, что міня ето взросліт".

Йонатан.
А тебе зато Шаленчиха всьо молодіт, яку б хуйню ти не наділа.

У двері з написом "Nirvana" гупають, за дверима чути скавучання
собаки.

Дєпутат (у тєлєвізорі).
Росія і Біларусь — це наші брати, а брати повинні жити разом,
в одній хаті, бо як сказав поет:"В одній хаті — одна правда,
й сила, і воля".

Гупання, скавучання і депутатська промова зливаються в єдину
какафонію.

Вєнік.
Живу, як в дурдомі. Вчора жаба, сьогодні — ці привиди
гестапівські!..

Вареник.
А зуби тобі хто вибив?

Вєнік.
Зуби — то хуйня. Я того казла знайшов. Вечором прихожу, так
легенько двері відчиняю носаком. В хаті його радіхони сидять.
Я зразу сокиру в стіл:"Ось-ось-о тобі!" Питаю:"Де ваш казьол?"

Шурон.
А вони?

Вєнік.
Та нічого. Я взяв діньгами.

Гупання в двері і скавучання собаки стали вже звичними. До
цього додається ще новий звук. Це звук ключа, яким безпорадно
совають у замку.

Вареник (злякано).
Блядь, це німці! Пацани, точно!

Шурон (до Йонатана).
Йонатан, а шо там у Ніцше про таке написано?

Йонатан.
У Ніцше написано:"Не бздо в каністру!"

Вєнік підбира з підлоги важку і гарну деталь сантєхніки, зроблену
з нєржавєйки, і становиться в античній позі біля дверей. Хлопці
озброюються арматурою, Шаленчиха без всяких зусиль дістає з
клітчатої торби важкі тіски. Гупання, скавучання, приглушені
матюки.

Шурон.
Шаленчиха, а шо ти тіски з собою носиш? Шо ти в них зажимаєш?

Шаленчиха.
Те, про шо ти подумав. Твої яйця!

Під напором потойбічних сил двері з "Nirvan-ою" відчиняються.
До котєльної входять істоти, котрі зникли за цими дверима хто
зна коли. Це Буратіно, Пьєро, Мальвіна, батько Карло, Дуремар,
Карабас-Барабас і пудель Артемон. Всі вони мають дорослий
(якщо не сказати старий) вигляд. Буратіно має алкоголічні
набряки під очима, червоний ніс з синіми жилками і невиразного
кольору очі. В танцюючих руках він несе здоровенний золотий
ключик. Пьєро схожий на Вертинського після повернення з
еміграції. Мальвіна — це типова нетвереза вокзальна повія
пенсійного віку. У Карабаса-Барабаса сива, як в Діда Мороза,
борода волочиться по брудній підлозі. Батька Карла везе на
інвалідному возику Дуремар, єдиний з усієї компанії, хто зовсім
не змінився. Замикає процесію облізлий і сивий пудель Артемон.

Мальвіна (ігриво задирає спідницю, під якою виявляються
неапетитні чулки та резінки).
Ну что, рєб'ята, займемся аріфмєтікою?

Йонатан.
Йдьош до женщіни — возьми пльотку!

Карабас-Барабас (тупо).
Пльотку в сємь хвостов… Пльотку в сємь хвостов…

Дєпутат (в тєлєвізорі).
Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан.
І душа моя — іскрящійся фонтан…



Кінець Лесь Подерв'янський.

Йоги


Дійові особи
Піонер Серьожа, йог.
Василь Петрович, йог.
Боріс Глєбович, друг Василя Петровича, йог.
Лазарь Германович, кандидат в йоги.
Зульфія, хатня робітниця.
Карпо Герасимович, гамасєк.


Дія відбувається в квартирі Василя Петровича.

Дiя перша.

Кімната Василя Петровича зроблена з мореного дуба. В ній красиво
розташовані гарнітури з червоного дерева. Посередині стирчить
рояль "Беккер". На ньому лежать ананаси. Василь Петрович і Борис
Глєбович стоять посеред комнати на голові. Трохи далі, на
гарному арабському пуфіку в позі "лотос" сидить піонер Серьожа і
ковтає бінта. Всі вони без штанів. Тривала тиша, під час якої
чути ковтки піонера Серьожи.

Василь Петрович (стоячи на голові, до Серьожи).
Скільки?

Серьожа.
Півтора метри.

Василь Петрович.
Ще двадцять сантиметрів проковтни, Серьожа, і на согодні
досить.

Боріс Глєбович (стоячи на голові).
Василь Петрович, де ананаси брав?

Василь Петрович (стоячи на голові).
Де брав, там нема.

Серьожа.
Я вже проковтнув, Василь Петрович, що тепер робить?

Василь Петрович.
Тепер сиди.

Серьожа сидить, Василь Петрович і Боріс Глєюович стоять на голові.

Боріс Глєбович.
У мене вже в голові свербить.

Двері відчиняються і входить Лазарь Германович.

Лазарь Германович (стучить во відчинених дверях).
Тук-тук-тук, можні до вас?

Василь Петрович.
А, Лазарь Германович. Заходь, не соромься.

Лазарь Германович.
Мені казали, що у вас тут, як у Африці. Йоги, ананаси,
таке інше.

Нервово регоче і потирає руки.

Василь Петрович (прицмокує язиком).
Уци-ци-ци, а що ще буде, Лазарь Германович! Он лишень знімайте
штани і ідіть до Серьожи, він вам покаже.

Лазарь Германович слухняно виконує накази Василя Петровича.

Серьожа (з бінтом у роті).
Перш за все, шановний, станте рака, йога любить прану.

Боріс Глєбович і Василь Петрович (регочуть, стоячи на головах).
Авжеж, авжеж.

Входить Зульфия з мітлою в руках і заходиться прибирати кімнату.
Вона чимось незадоволена.

Зульфия.
Знов ця хурда-мурда.

Боріс Глєбович (до Василя Петровича, пошепки).
Василь Петрович, а ну лишень давай з Зульфії паранджу здеремо.

Василь Петрович (зухвало).
Нехай носить. Азія!

Обидва регочуть. Весь цей час Лазарь Германович марно
намагається стати рака.

Василь Петрович.
Харош, Лазарь Германович, прана вся через жопу вилізе.

Боріс Глєбович.
Га-га-га-га (регоче).

Серьожа.
Василь Петрович, Боріс Глєбович, покажіть йому, бо я вже
невзмозі, я ж іще хлопчик.

Боріс Глєбович, Василь Петрович, піонер Серьожа стають рака,
вишикувавшись у шеренгу, сраками до дверей.

Василь Петрович (до Зульфії).
Зульфія, ти теж вставай.

Зульфія кида метлу і теж стає рака. Всі стоять мовчки.
Тіки Боріс Глєбович регоче.

Василь Петрович.
Мовчи. Хай прана іде.

Всі стоять раком.
Двері відчиняються і входить Карпо Герасимович - гамасєк.
Він бачить на полу жопи, а на роялі ананаси.

Карпо Герасимович.
Ха. Оце й тобі і на!

Карпо Герасимович бере ананас і починає його їсти.
Потім спльовує шкарлупки і знімає штани.

Лазарь Германович (боягузливо).
Ха, а чули, а десь щось грюкнуло.

Василь Петрович.
То, мабуть, прана прийшла.



Завіса. Лесь Подерв'янський.

Свобода


Hа абсолютно темнiй сценi, посеpединi, стиpчать двеpi, убого
пiдсвiченi pампою. В жахливiй пiтьмi, як вогники надiї, блищать
двi цигаpки. Чути якесь гупання, стогiн залiза, та пpиглушенi
матюки, нiби п'янi вантажники намагаються дати pаду важкому pоялю.
З того боку, де блищать цигаpки, чути пpиємний чоловiчий голос.

Пpиємний голос.
Тємнiци нахуй pухнут i свобода
Hас втpєтiт pадасно у входа!

Роздається звук, нiби ногою дуже сильно упиздили по двеpям.
Двеpi падають i вся сцена заливається життєpадiсним сонячним
свiтом так, шо стає видно, pояль, який стоїть на кpаю пpipви,
i двох мудил, палячих цигаpки. Повагавшись з хвильку pояль piшуче
хуяpить униз, слiдом за двеpима. Десь внизу чути його здивованний
металевий зойк.

Один з мудил.
Хто сказав "мяу", блядь?



Завіса Лесь Подерв'янський.

Казка про рєпку, або Хулі не ясно?


Дійові особи
Свирид Опанасович, дєдка.
Химка, бабка.
Валька, онука.
Джек, песик.
Мурзік, котик.
Вєра і Надєжда, мишки.
Саломон Самсонович і Африкан Свиридович, дослідники калу.


Дiя перша.

Хата Свирида Опанасовича - забацане місце, куди рєдко ступа
культура. З вікна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити
грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Інколи, в ритмічному
оскаженінні, з диким завиванням і карканням, мимо вікна
проносяться зграї ворон, драконів, крилатих клопів і летючих
пацюків. В ці хвилини в хаті темніє. Посеред хати сидить Свирид
Опанасович у валянках і шапці-ушанці, за спиною у нього ружжо,
біля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до
неї зовсім не важко. Вінчає обстановочку опудало крокодила, яке
гойдається під стелею. На крокодилі де-не-де приклеєні ярлики
готелів і закордонних спиртних напоїв. Свирид Опанасович видовбує
з кишені коробочку калу, нюхає її, чха і кладе в кишеню назад.
Входять мокрі і брудні дослідники калу Саломон Самсонович і
Африкан Свиридович, вдягнуті у все резинове. В руках у них
прибори, якими міряють кал. У Саломона Самсоновича під пахвою
невеличкий забитий дракон, він швиряє його на стола, як
магазінну курку.

Саломон Самсонович (до діда).
Скажи бабі, шоб борщ зварила. Часником заправить та сметаною,
галушками - то, шо нада!

Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпані кров'ю
зелені крильця.

Свирид Опанасович.
Блядь! Колись я іще пацаном був, то їх зимою в нас не було.
Оце, як тіки осінь, вони своїх дітей ото позганяють на леваду
і вчать літати, а потім посідають, падли, і тіки м'ясом
римигають, ну чисто корови. А через пару тижнів всі в Африку
полетять. І так красіво летять, блядь, строєм, аж земля
трясеться. Коли їх главний серне, то і остальні тоже. Бува,
цілі села гімном засиплять. Порядок тада у них був!..

Саломон Самсонович.
А щас?

Свирид Опанасович.
Щас ні. Щас ні в них, ні в нас, кругом порядка нема.

Африкан Свиридович.
А щас чого не улітають, діду?

Свирид Опанасович.
Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо січас!

Входить Валька, онука Свирида Опанасовича, це здоровенна
обізяна вдягнута у просте, охайне платтячко.

Валька.
Шо ви пиздите, діду? Раньше, раньше... Шо за ностальгія, чого
вам щас не хвата, тюрми?

Свирид Опанасович.
Мовчи, обізяна йобана, шо ти понімаєш?

Африкан Свиридович (мрійливо лапа дракона).
Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був,
то були такі, як бугаї, а щас такі, як курчата.
І шо воно далі буде?

Саломон Самсонович.
А хулі тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають
до таких розмірів, шоб прогодувати свої сім'ї.

Африкан Свиридович.
Зате пацюки стали, як самольоти, а клопи, як сичі.

Саломон Самсонович.
Шо ви хочете. Африкан Свиридович ? Це жизнь, а жизнь, як в
пєснє пойотся. "не кончається".

Свирид Опанасович (ні до кого не звертаючись).
Жизнь хуйовая!..

(З сіней чути шкрябання і завивання Джека.)

Саломон Самсонович.
І потом, Африкан Свиридович, подивіться на Дарвіна...

Свирид Опанасович.
Ти б на себе подивився, весь в гамні!..

Саломон Самсонович.
А ви не пиздіть зря, Свирид Опанасович, вас пока не спитали.
Так от, взглянітє ширє: спочатку у нас все мале, ну там
раковини, спірохети разні. Вобшєм, шо я вам розказую, та
поїбєнь, то з моря вилізла. Так?

Африкан Свиридович.
Так.

Свирид Опанасович.
Так.

Говорячи це, Свирид Опанасович професійно відчикрижує дракону
голову і заходиться його обдирать. З сіней знову чути істеричне
скавучання Джека і дряпання його пазурів.

Саломон Самсонович.
Потом знов все велике, динозаври. бронтозаври, всякі там
пиздозаври. Так?

Африкан Свиридович.
Так.

Свирид Опанасович.
Так.

З цими словами Свирид Опанасович кида драконові тельбухи і
голову Джеку, який з гавканням вривається до хати. Джек
представляє собою здоровенного упиздня у піджаку, штанях,
чоботах, але з собачою головою. Давлячись м'ясом, Джек
страшно гарчить.

Саломон Самсонович.
Потім знов все мале, опять поразводилось всяке падло - миші,
комарі, клопи, пігмеї, блядь, всякі карлікі!..

Африкан Свиридович.
А слони?

Саломон Самсонович.
Які слони? Ви їх коли-небудь бачили? Ви ще бронтозаврів би
згадали! Хуйня це все! Басні дідуся Панаса, не було ніяких
слонів...

Свирид Опанасович (продовжує пиздить дракона на катлєти).
Інтєрєсно у вас получаєтся: слонів не було, а дідусь Панас,
значить був?

Саломон Самсонович.
І дідуся Панаса тоже не було, нюханте свій кал, діду, і не
отвлікайтєсь. Патом знов все большоє: дракони, як бугаї, бугаї,
як я не знаю шо...

Свирид Опанасович (тупо).
Як слони.

Свирнд Опанасович роздмухує вогонь і ставить казан з
драконом у піч.

Африкан Свиридович (в'їдливо).
Але ж клопи малі, мандавошки іщьо меньші, я вже не кажу про
пацюків, самі обичні пацюки. Мій тато. як був малий, з ними
грався. А щас піди, пограйся, кожен пацюк, як Б-52!
Дракони аж всцикаються...

Саломон Самсонович.
Кстаті, яка в них середня швидкість?

Африкан Свиридович.
Хуй його зна, знаю тіки, шо як летить, не видно. А дракони
катострофічно поменшали, так то тут і Дарвін ваш не просцить
собі хуя, не те шо ми з вами.

Саломон Самсонович.
А хулі ми, рядові аспіранти, наше діло - кал.

Африкан Свиридович.
Ну, нє скажитє, Саломон Самсонович, наша праця прекрасна, і
она нужна людям.

Саломон Самсонович (із тонкою іронією).
Особєнно таким, як Валька. Це ж ваш інститут її розробляв?

Африкан Свиридович.
Інтєрєсно, шо ви імєєтє против Вальки? Нормальна внучка
нормального дєдушкі.

Саломон Самсонович.
При чьом здєсь дєдушка? Ви лучше спитайте, хто її мама?
Признайтесь, мама була ваша - лабораторна?

Валька (гордо).
Мама була дика.

Африкан Свиридович (запопадливо регоче).
От бачите, а ви іще обіжаєте, самі ви лабораторний!
Я за вальчиною мамой добряче погасав по джунглях, а она,
в свою чергу, мене харашо покусала. Сама запальна, кров гаряча.
Азія!

Саломон Самсонович.
Ну, харашо, ну з Валькой ясно. От ви, практік, розкажіть,
а якщо обізяною буде мужчіна, а женщіна буде обична, шо тагда?

Африкан Свиридович.
Всьо буде навпаки, плод буде схож на людину, але з інтєлєктом
обізяни. Пєрвий закон Менделя, але це тупіковий хід, у нас
навіть завалили дісєртацію одного мудака.

Саломон Самсонович.
Ну навіщо так жорстоко? Були б гарні обізянки.

Африкан Свиридович.
Їх нема чого прикрашать, вони і так гарні. Подивіться на Вальку,
бачте, які в неї зуби, а у вас?

Саломон Самсонович.
Хулі зуби, зуби вставить можна, але я їбати б її не став, хіба
шо п'яний...

Валька (ображено).
А я тобі, дураку, і трєзвому б не дала! Ходить цілий день весь
в гамні і шо-то вообража. Йобарь найшовся!

Свирид Опанасович.
Валька, не пизди. коли старші балакають!..

Валька.
А чого вони обзиваються?

Африкан Свиридович.
От ви напрасно питаєтесь, Саломон Самсонович, найті у Вальки
якусь естетику, отталківаясь от антропоморфності.

Саломон Самсонович.
Ви говоріте понятнєй, Африкан Свиридович.

Африкан Свиридович.
Ну от смотрітє, от ви говоріте, шо Валька некрасіва, а лєбєдь
красівий?

Саломон Самсонович.
Красівий.

Африкан Свиридович.
А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи
красні і пір'я кругом, тоже красіво, а? Шо мовчите, скуштували
хуя? Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна,
как обізяна. Хулі не ясно?

Саломон Самсонович.
А ніхуя!.. Ну просто інстітут красоти!

Валька (пиздить Джека, який з гарчанням доїда голову дракона).
Ану, діду, скажіть йому, шоб Мурзіку лишив.
Мурзік, киць-киць-киць!..

Голос Мурзіка з сіней.
Я січас...

Входить Мурзік. здоровенний сибірський котяра з шерстю,
вусами і всім, чим положено. Від звичайного кота Мурзік
відрізняється тіки розмірами, саблезубістю і гарним баритоном.
Оба дослідника при виді Мурзіка машинально встають, як це
роблять немаючі гідності подчиньонні при виді начальника.

Мурзік (лагідно, але дещо зверхи).
Сідітє, сідітє, я етого не люблю. В чьом дєло, Валєнтіна?

Валька (просто показує на пол, де валяються кишки і гарчить Джек).
Їж, Мурзік!

Мурзік з виразом огиди дивиться на брудну підлогу і на хижого
Джека, який гарчить і вишкиря зуби із-під стола, і з усією силою
пиздить його ногою. Переляканий Джек повизгуючи, виліліта з хати,
а Мурзік з виглядом гідності сіда за стіл.

Саломон Самсонович
(запопадливо виймає з кишені красіву коробочку із калом,
оздоблену палехською розписсю, і протягує Мурзіку).
Понюхайте, це імпортний, ви такою не нюхали.

Мурзік.
Сам нюхай!

Входить Химка - це звичайна вередлива стара баба.
Попоравшись у печі, вона дістає звідти казан смачного борщу.
Товариство сіда обідать.

Саломон Самсонович
(пошепки, з набитим ротом, до Африкани Свиридовича).
А Мурзіка тоже ваш інстітут розробляв?

Африкан Свиридович.
Ні, це природа. Такого Мурзіка - хуй розробиш.
Все, шо ми щас можем, це такі, як Джек або Валька.

Саломон Самсонович.
Да! Мурзік - це Європа!

Африкан Свиридович.
Ха! Японія!

Мурзік
(почувши про Японію, елегантно витира з вусів драконовіїй жир).
Можете там не шепотіть, я улавлюваю ультразвуки, бачу в
цілковитій темряві, читаю мислі на відстані, стрибаю вверх на
20 метрів, а в довжину - на 50. можу перегризти любе залізо і
поцарапати любу каменюку. За один раз можу виїбати двадцять
киць, не при Вальці будь сказано. Ще продовжувать?

Африкан Свиридович.
Ех. нам би так!

Мурзік.
Вам так не буде.

З цими словами Мурзік хлібом лізе в тарілку і елегантно підчищає
ним недоїдки, потім з'їда хліб і знову витира вуса від жиру.

Саломон Самсонович.
А скажітє, Мурзік...

Мурзік.
...Васильович.

Саломон Самсонович.
...Мурзік Васильович, і не надоїло вам буть отаким суперменом?

Африкан Свиридович (поправля).
Суперкотом.

Мурзік (дуже спокійно).
Ви хотіли пошуткувать, але у вас не вийшло. Ні, не надоїло.
Я теж, шановний, міг би запитать - чи не надоїло вам цілий день
борсатись в чужому калі, але як бачте, я цього не роблю.

Африкан Свиридович.
Така вже в нас робота. І потім кал - це цікаво.

Мурзік.
Звичайно. Кожному своє.

Саломон Самсонович.
Розумієте. Мурзік Васильович, кал -дуже цікава штука.
Ви помітили, то людина, коли посре, завжди оглядається, шоб
побачити, скіки вона насрала і якої якості кал. Їй цікаво, а
цікавість - це шлях в майбутнє.

Мурзік.
Навіщо вам шлях у те, чого у вас нема?

Африкан Свиридович.
Ну, не кажіть. У людства зоряне майбутнє, а без кала далеко не
полетиш. Вся наша діяльність - це боротьба з забобонами, ця
смілива патріотична цікавість -- це подвиг!

Мурзік.
Тоді чому всі ваші інстітути не спроможні розробить такого
хлопця, як я? Чому у вас виходять одні уроди?

Саломон Самсонович.
Цікаве питання. Будемо полемізувати.

Саломон Самсонович
(ухитряється робить два діла: полемізувати і маленькою
паличкою зчищать з рєзінового комбінезона гавно, а паличку
витирать об лаву, на якій сидить Африкан Свиридович).
Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома
речами. По-перше - своїм калом, по-друге - питками та казнями,
і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не
напрасно. Ми - вчені, питки та казні - то не наше діло, але кал,
але уроди... Давно пройшли, шановні, ті часи, коли цар Петро
імпортував уродів за шалену валюту. Тепер маємо своїх і
розробляєм все нові і нові моделі. По-перше, ми тепер незалежні
віл Заходу, і економія, а ви лізете тут з своєю красотою,
ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас
нема аномалій, ви просто нудна тварина, у якої все на місці.
Той, хто вас робив, - не вчений!

Збуджено жестікуліруя палочкой з калом, Саломон Самсонович
задіває крокодила з імпортними наклейками, який тихо висів над
головами в товариства. З страшним грюкотом крокодил пада прямо
на голову Мурзіку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо
в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вікно. Мурзік,
заплутавшись у пузирі, вивалюється в страшну непривітну природу,
з якої інколи продовжує доноситись його несамовите нявчання.
Крокодил залишається лежати на столі. Їбало в крокодила піл час
удара розкрилося, як кришка від чамайдана. Возбуждьонний
Саломон Самсонович кида палочку з гавном крокодилу в гризло і
захлопує його кошмарну щелепу.

Саломон Самсонович.
Ну, як я йому врізав, цьому хвастунові?

Африкан Свиридович.
Та не кажи, ці коти вже заїбали, я їх усіх віддав би на мило!

Баба Химка.
Він, клятий, мишей зовсім не чіпа. Каже, шо з мишами треба
поводитись так, як хочеш, шоб миші поводились з тобою...

Саломон Самсонович.
Ти диви, Толстого читав!

Свирид Опанасович.
Топити треба.

Голос з сіней.
Не треба.

Входять мишки - Вєра і Надєжда. При першому ж погляді на них
становиться ясно, чому Мурзік увльокся Толстим. Це здоровенні
тварюки із частоколом зубів і великими крилами за плечима.
Вєра і Надєжда дуже нагадують страшних птеродактилів тріасового
періода і ведуть себе соотвєтствєнно.

Вєра.
Не треба того ублюдка топить, як трохи підросте та зажиріє,
ми з Надєю його з'їмо.

Надєжда.
Блядь, сука буду!

Надєжда вийма з вуха бичок і розкурює його. Обидві бляді сидять.
розкарячившись, поклавши голі хвости на стола, чухають собі пизди.
матюкаються і плюють на підлогу.

Африкан Свиридович (сам до себе).
Ой-ой-ой! Які падорви пратівні! Ой, як страшно!
Ну, я пожалуй, пайду...

Вєра.
Сідєть була команда, блядь!

Африкан Свиридович (сам до себе).
Ай! Як страшно! Ви нє пєрєживайтє, я уйду по-англійські...

Із цими словами Африкан Свиридович хоче лізти в вікно.
Він так бздить Вєри і Надєжди, шо, очевидно, хуйово сообража.

Саломон Самсонович.
Африкан Свиридович, не тєряйтє чєловєчєскоє ліцо.
Хуй їм в рот, тим блядям, лізьте в двері!

Вся ця героїчна тірада пропада даром. Африкан Свиридович,
преодолівши бар'єр підвіконня, зника в дикій природі.

Надєжда.
Ну кому це чмо нада? Шо він про себе вообража?
Я сьодні так наїлася, шо дивиться на нього не можу!..

Валька.
Тато завжди такий, так сидять, пиздять собі, як нормальні,
а потім раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися?
Чи бзди, чи не бзди, однаково здохнем...

Вєра.
Може, в його совість не чиста?..

Валька.
Ну, про совість нічого не скажу, бо не бачила.

Саломон Самсонович.
Щас врем'я таке дурне, у всіх нерви, всі лікуються, якіхось
прізраків та фантомів бачать, а я от скіки живу - жодного не
бачив. А ви, діду?

Свирид Опанасович.
Один раз, як малий був і на леваді кози пас, то з лісу
виїзжають четверо, всі на конях, худі і голі. Всі з косами, а в
одного ще вєси магазинні. Мабуть, шо по сіно поїхали, тіки от
віси нахуя?

Валька.
А сіно взвєшивать.

Саломон Самсонович.
Та! Та хіба це фантоми, то хуйня, а не фантоми.
Якісь казли з дурдому втекли, або ви, діду, десь чарку йобнули,
чи укололись харашо...

Свирид Опанасович.
Тада цим не увлєкалісь, тада порядок був!..

Свирид Опанасович встає і затика сокиру за пояс. Тепер стає видно,
шо ззаду у Свирида Опанасовича стирчить здоровенний рудий хвіст,
як у сеттера.

Свирид Опанасович (до Химки).
Ходімо стара.

Саломон Самсонович.
Куда ви, діду?

Свирид Опанасович.
Рєпку треба витягнуть, здорова, клята, виросла, як клуня!

Валька.
Треба Джека й Мурзіка позвати...

Валька тіка з хати. Мишкі - Вєра і Надєжда, баба Химка і Свирид
Опанасович ідуть за нею. Саломон Самсонович один лишається
в хаті. він дістає з крокодила обісрану паличку і продовжує
чистить з себе гівно під удалі звуки старовинної пісні
"Дубінушка", ісполнєнієм якої обично супроводжуються фізичні
зусилля любителів колективного катарсису.



Завіса.Лесь Подерв'янський.

До хуя масла


На сцені стоїть гидко разкрашений кіоск з продавцем внутрі,
біля кіоска стоїть купка мудил і жде трамвая. Раптом прибігає
захеканий мудило і врізується головою в кіоск.

Мудило в цегейковій шапці.
Што такоє? Што, спокойно ходіть нє можетє?

Захеканий мудило (лежачі долі).
Там масла дохуя!

Всі мудила.
Де?

Захеканий мудило.
Там! (Помирає).

Вбігає другий мудило, він кулею прошиває стоячих мудил і зникає.

Мудило в картузі (шуткує).
Скорость охуєвающа.

Мудила, які стоять поруч, тупо сміються.

Мудило в блєстящєму пальті (впевнено і різко).
Там масла дохуя!

Мудило в блєстящєму пальті зникає в напрямі, в якому, по його
підставі, знаходиться дохуя масла.

Мудило в спортивних штанцях з авоською.
Люда, шо ми стоїмо? Щас, знаєш, скіки долбойобів набіжить?

Мудило в спортивних штанцях і Люда зникають. Вбігає зразу п'ять
здоровенних мудил, вони несуть мішки, повні масла, а в зубах у
кожного стирчить по цілій пачці. Мудила насилу совають язиками,
силячись його прожувать, при цьому вони противно плямкають.

Один з мудил.
Ето кайф, марожено!

Всі остовпіло дивляться їм в слід і стоять, мов хворі стовбняком.

Мудило в цегейковій шапці (раптово скаженіє).
За мной!

Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшенне ревіння,
переходяще в жіночий зойк. Продавець висовується з кіоска до
половини і з заздрістю дивиться їм в слід. З того боку, де
знаходиться масло, йдуть молодцеваті мудила. У них масні
їбальники, в руках вони тримають носилки. На носилках лежить
дохуя масла. Зверху, прямо на маслі, лежить іще один мудило,
він блює маслом вниз.

Продавець.
Шо з нім такоє?

Мудило.
І з тобою, дєд, таке буде, єслі дохуя масла з'їси.

З того боку, з якого прийшли мудила, чути дике ревіння і зойки,
де по де мимо кіоска швидко проносяться все нові і нові орди
любителів масла. Входять мудило в спортивних штанцях і Люда,
вони повзуть раком, згинаючись під маслом. В очах у них щастя.

Мудило в спортивних штанцях.
А я тєбє говоріл, што когда-нібудь етот дєнь настанєт, ето
будєт, а ти нє вєріла.

Люда.
Якщо б знать, можно було б на тачці под'єхать.
Я їбала, його так тащіть!

Входять три мудила, вони несуть мудила в блєстящему пальті,
вмурованого в масло.

Мудило в блєстящєму пальті.
Я всіх вас їбав, подонки, сємєро на одного, фашисти прокляті!

Мудила посміхаються.

Один з мудил.
Будєш піздєть, ми тєбє і голову в масло засунєм.

Продавець.
Хлопці, шо ви з ним здєлаєтє?

Мудила (регочуть).
Кастріруєм нахуй.

З іншого боку до кіоску риссю надбігає агресивна старушка.

Агресивна старушка (до старого).
Шо сідіш, старий поц?

Продавець кидає на старушку іспуганий погляд. Старушка убігає,
погрожуючи старому кулаком. Згинаючись під маслом, проходить
підрозділ виховательок дитячого садку. За ними з куском масла
в зубах повзе мудило в цегейковій шапці. Одна нога в нього
безпорадно волочиться по асфальту.

Мудило в цегейковій шапці.
Дівчата, задеріть спідниці, масладам. (Регоче).

Одна з вихователек мєтко жбурля чималий шматок масла йому в
голову. Мудило в цегейковій шапці іспускає здавлений зойк і
здихає. Входить дебела жінка з вусами, бородавками і куснем
масла під пахвою.

Жінка (до продавця).
Арон, збирайся додому, сьогодні я тобі на вечерю гарненько
засмажу шматочок масла. (Помічає труп мудила, який перший
приніс звістку про масло). Арон, хто це?

Арон.
Він помер. Дай йому трохи масла, він його любив.

Опасиста жінка відрізає шматок масла і кладе в зуби мертвому
мудилу. Арон виходить з кіоска і зав'язує двері на дріт, ніг
у Арона немає. Замість ніг у нього маленький возик і два утюжки.
Підходить трамвай. Він абсолютно пустий і блакитний. Арон і
дебела жінка неквапливо прямують на зупинку. Крім них в трамвай
ніхто не сідає. Сідаючи в двері, дебела жінка бере Арона під
пахву і разом з Ароном і маслом сідає в трамвай. Трамвай,
подзенькуючи, повільно суне в блакитну далечінь під натхненні
звуки полонеза Огінського і здавлені крики любителів масла.


Завіса. Лесь Подерв'янський.


П'ять хвилин на роздуми.
П'єса без дійових осіб.

На сцені середньовічна ратуша, зроблена в стилі сталінського
барокко. На ратуші великий годинник із знаками зодіаку та різною
іншою хуйньою. Посередині годинника стирчать гарні скульптури
робітника і колгоспниці. В руках у робітника молоток, в руках у
колгоспниці серп. Стрілки на годиннику показують без п'яти
дванадцять.

Перед ратушею великий майдан. На майдані натовп.
Натовп терпляче слухає набридливе тіканьє годинника, уважно
спостерігаючи між тим красиві золоті стрілки, зроблені в виді
гарних пшеничних колосків.
Повільно спливають одна, друга, третя, четверта хвилина. Коли
нарешті стрілки з колосками наближаються до цифри дванадцять
натовп іздає страшне статеве мичання і водночасно з тим красивий
золотий робітник на годиннику з усією силою пиздить молотком по
пиці гарну золоту колгоспницю, яка у свою чергу пиздить робітника
серпом по яйцям. Роздається голосний дзвін. Статеве мичання
натовпу переходить в страшне ревіння і саме в цю мить дверцята на
годиннику відчиняються і з них виходить Сталін. Він позолочений і
пофарбований. В одній руці у Сталіна трубка, в другій знак Зодіаку,
з рта Сталіна йде дим. За Сталіним виходять: Малінко, Каганович,
Ворошилов, Будьонний, Хрущов і інші, всього дванадцять штук. Всі
вони за винятком Хрущова тримать в руці знаки Зодіаку. У Хрущова в
руці здоровенна кукурудза. Під звуки приємної часової музики вони
пропливають з одного віконця у друге; годинник б'є дванадцять разів.
З останнім ударом дверцята на годиннику страшно захлопуються.
Натовп падає на коліна. Серед мертвої тиші на майдані чути приємний
кацапський голос: "Масковскоє врєм'я - двенадцать часов".


Завіса.Лесь Подерв'янський.

Рух життя, або Динамо


Сцена поступово освітлюється місячним сяйвом, так що
становиться видно сидячого мудила і другого мудила, що стоїть
біля дверей. Раптом зверху падає кінець, по ньому швидко
з'їзжає третій мудило і дає пизди першому.

Третій мудило.
А ось маєш!

Перший мудило.
Ууууу...(йому боляче)

Третій мудило тікає. Деякий час на сцені тихо.
Другий мудило стоїть біля дверей і нічого не робить
Прибігає четвертий мудило

Четвертий мудило.
Куди він побіг?

(Другий мудило мовчить.)

Четвертий мудило.
Пизди захотів? На! (пиздить його.)

Другий мудило падає, четвертий мудило тікає.
Деякий час на сцені тихо.
Потім вбігає п'ятий мудило.

П'ятий мудило (питає у другого.)
Куди він побіг?

Другий мудило (пиздить його.)
А ось тобі щоб не питав!

П'ятий мудило падає. Вбігає шостий мудило.

Шостий мудило.
Біжимо туди! (показує.)

Шостий і другий мудили тікають. П'ятий мудило робить
відчайдушні спроби піднятись, але раптом двері падають і
припизжують його. На сцені з'являється сьомий мудило.
На ньому наклеєний напис : "НІХТО В ЦЬОМУ НЕ ВИНУВАТИЙ!!!"


Завіса Лесь Подерв'янський.

Жан Маре та інші.
Пригодницька мелодрама.

Дійові особи
Жан Маре, улюбленець глядача.
Віолєтта і Травіата, бляді, котрих їбе Жан Маре.
Кардінал, ворог Жана Маре.
Рошфор, друг Кардинала.
Фантомас, друг Жана Маре.
Йобана обізьяна, Єбіческа сила, потусторонні сили зла.


Дія пер


Создан 28 авг 2006



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником